Основні захворювання периферичної нервової системи

26.07.2015

Основні захворювання периферичної нервової системи

План

1. Загальні відомості про захворювання периферичної нервової системи

2. Невралгії

3. Невропатії

4. Мононевропатії

5. Поліневрит і поліневропатії

Список літератури

1 Загальні відомості про захворювання периферичної нервової системи

Захворювання периферичної нервової системи включають велику групу хвороб, для яких характерна певна локалізація. Причинами їх можуть бути інфекції, інтоксикації, авітамінози, порушення кровообігу, травми та інші фактори. Захворювання периферичної нервової системи надзвичайно поширені, вони займають одне з перших місць серед захворювань з тимчасовою втратою працездатності.

До захворювань периферичної нервової системи відносяться невралгії та неврити [7]. Невралгія — це захворювання, при якому функція ушкоджених відділів периферичної нервової системи збережена. Для нього характерна різко виражена біль без ознак порушення чутливості і обсягу рухів. На відміну від невралгій, неврит характеризується не тільки болем, але і функціональними порушеннями: зміною чутливості, обсягу рухів, рефлексів, вегетативної іннервації. Зазначені захворювання відрізняються і в морфологічному відношенні: при невритах виявляють зміни нервів запального або дегенеративного характеру, при невралгіях або ці зміни незначні, або виявити їх загальноприйнятими методами гістологічного дослідження не вдається.

В останні роки замість терміна «неврит» все частіше застосовують термін «невропатія», так як далеко не завжди зміни нервів носять запальний характер. Мабуть, правомочні обидві назви, причому для запальних процесів доцільно застосовувати термін «неврит», а для дегенеративних — «невропатія».

В залежності від локалізації патологічного процесу в периферичній нервовій системі розрізняють радикуліт- поразка корінців спинномозкових нервів, ганглионит — спинно-мозкового вузла або його аналога — чутливого вузла черепних нервів, плексит — нервового сплетення, утвореного передніми гілками спинно-мозкових нервів, і неврит (невропатія) — нерва. Ураження одного периферичного нерва називають мононевритом (мононевропатией), безлічі нервів — полиневритом (поліневропатією).

2. Невралгії

Найбільш частою формою невралгії є невралгія трійчастого нерва. Причиною захворювання можуть бути патологічні процеси в навколоносових пазухах, очниці, порожнини рота, зокрема, каріозні зуби, захворювання кісток основи черепа і мозкових оболонок, інфекції (грип та ін), інтоксикації [8]. У ряді випадків причина невралгії залишається нез’ясованою.

Клінічно невралгія характеризується нападами болю в області іннервації однієї з гілок трійчастого нерва, тобто в очниці, очному яблуці або у верхній або нижній щелепі, підборідді. Виникаючи в зоні однієї гілки, біль може поширюватися, віддавати в область іннервації інших гілок трійчастого нерва і за їх межі. Біль болісна, інтенсивна, нетривала (до 20-40 с). З’являється біль без видимих причин, але провокувати її можуть найрізноманітніші чинники. Так, при невралгії верхньо — або нижньощелепного нерва напад може виникнути при розмові, жуванні, ковтанні, чищенні зубів. Провокуючим моментом може бути також дотик до певній ділянці шкіри в ділянці іннервації ураженого нерва. Такі ділянки називають пусковими, або курковим, зонами. Хворі про них зазвичай знають і вказують на їх розташування здалеку, не торкаючись до шкіри в цій області. Порушень чутливості і рефлексів під час нападів болю, як правило, не спостерігається, однак нерідко у хворих виникають вегетативні розлади: порушення слино — і сльозовиділення, почервоніння кон’юнктиви очного яблука і шкіри обличчя, зміна температури шкіри і т. п.

Тривалість і частота нападів болю може бути різною. Невралгія, причина якої відома, виліковна. Есенціальна невралгія (з нез’ясованою причиною) може турбувати хворого протягом багатьох років.

У цих випадках відзначаються періодичні загострення (рецидиви), що змінюються ремісіями.

Невралгія потиличного нерва. Причинами її можуть бути інфекції, переохолодження, дегенеративні зміни хребетного стовпа. Клінічно невралгія потиличного нерва характеризується нападами болю в потиличній області, поширюється на шию, надпліччя, лопатку. При огляді можна виявити вимушене положення голови, хворобливість в області між соскоподібного відростка і першим шийним хребцем.

Міжреберна невралгія може бути первинною і вторинною, тобто виникла на тлі захворювань легень, плеври, печінки, жовчних шляхів і т. п. Характеризується оперізує болем стріляючого характеру, яка поширюється від хребетного стовпа в ту або іншу сторону.

Найбільш ефективним медикаментозним засобом лікування при невралгії є карбамазепін (тегретол, финлепсин). Призначають його у таблетках, спочатку по 0,2 г 1- 2 рази в день, а потім по 0,4 г 3 рази на день.

При догляді за хворими з невралгією слід враховувати, що негативні емоції, незручне положення тіла, шум, яскраве освітлення посилюють біль. Хворі з невралгією трійчастого нерва нерідко не можуть розмовляти і жувати, так як при цьому у них виникають напади болю. До таким хворим слід ставитися особливо обережно, допомагати їх спілкування з оточуючими за допомогою письмової мови, годувати рідкою їжею, не вимагає жувальних рухів.

3. Невропатії

Поразка периферичних нервів може бути первинно аксональним (дистальне порушення метаболічної функції нейрона) або демієлінізуючим (з втратою мієлінової оболонки). Ці поразки викликані цілим рядом патологічних процесів.

Симетрична дистальна сенсорно-моторна невропатія. Типові придбані токсичні або метаболічні невропатії. Спочатку розвиваються симптоми порушення чутливості: пощипування, поколювання, печіння або сегментарні розлади чутливості, такі як дизестезии в дистальних відділах кінцівок, спочатку стоп, потім кистей. На початку захворювання звичайні симетричні прояви. У легких випадках сенсорно-моторні ознаки можуть бути відсутніми. Погіршення розвивається афферентно та веде до атрофії м’язів, втратою всіх видів чутливості, арефлексії, рухової слабкості, більше проявляється у групах м’язів-розгиначів, ніж у відповідних м’язах-згиначах. У тяжких випадках розвиваються респіраторні ускладнення або дисфункція сфінктера. Протягом багато часу, поширення і тяжкість захворювання варіабельні і залежать, в основному, від етіології.

Неврит — запалення нерва. Запальний процес в периферичних нервах може бути ускладненням інфекційних захворювань. Спостерігаються неврити після черевного та висипного тифов, а також після дифтерії, пневмонії, грипу, ревматизму та інших інфекцій, в тому числі і вірусних. Неврити виникають при хронічному зловживанні алкоголем. Крім інфекційних невритів, бувають неврити, пов’язані з отруєннями важкими металами: миш’як, свинець, ртуть та ін Травматичні ураження нервів, що виникають внаслідок вогнепального поранення, відкритого перелому кісток, поранення нерва також називають невритами.

Основними симптомами невриту є біль по ходу нерва- випадання рухових і чутливих функцій — периферичний парез (неповний параліч) або параліч з атонією і атрофією м’язів, арефлексія, зниження або повна відсутність больової чутливості, трофічні зміни шкіри: її витончення, сухість, випадання волосся, зміна забарвлення шкіри, ламкість нігтів.

Розрізняють ураження одного нерва — мононевриты (мононевропатії) і множинні запалення нервів — поліневрити (поліневропатії).

4. Мононевропатії

Мононевритом називають поразка одного з нервів. Найчастіше зустрічається неврит лицьового, ліктьового, серединного, променевого, малогомілкового і великогомілкового нервів. Найчастіше мононевриты пов’язані з травмою.

Встановлення причини мононевропатії ґрунтується на визначенні місця ураження шляхом детального обстеження. Причинами можуть бути: утиск нерва (зап’ястний синдром, хвороба Рота-Бернгардта та ін), пряма травма або зміщення, здавлення пухлиною (синдром Панкоста, при ураженні плечового сплетення; тазовий або ретроперитонеальний, при ураженні попереково-крижового сплетення), безпосередня інфільтрація нервової оболонки пухлиною, здавлення ретроперитонеальної гематомою, плексит, цукровий діабет, пухлини периферичних нервів, herpes zoster, параліч Белла, саркоїдоз, лепрозный неврит.

Неврит лицьового нерва — захворювання вірусної етіології, може виникати і вдруге — при наявності запальних вогнищ у вусі або оточуючих тканинах. Його виникненню сприяє також фактор охолодження. Захворювання починається з болю в області соскоподібного відростка (позаду вуха). Через 1-2 дні виникає поступово зростаюча асиметрія особи. При огляді хворого відзначається «перекіс» особи в здорову сторону, на хворій стороні згладжується рельєф складок на лобі і шкіри носогубної; складки. Око не закривається, при спробі закрити його очне яблуко повертається догори (симптом Белла).

Брову не піднімається, хворий не може насупитися, свиснути, скласти губи в трубочку. При спробі вишкірити зуби рот набуває форму ракетки. Не викликаються рогівковий і надбровный рефлекси. Сльозовиділення посилюється, рідше зменшується. Смак порушений в області передніх 2/3 мови. Іноді підвищується чутливість до низьких звуків, зменшується слиновиділення. Симптоми захворювання наростають протягом перших двох-трьох діб, а потім починається відновлення.

Лікування. При невритах лицьового нерва інфекційного походження застосовуються ацетилсаліцилова кислота, саліцилат натрію, антибіотики: олететрин, пеніцилін та ін При захворюваннях вуха призначають відповідне лікування, зокрема оперативне лікування гнійного мезотимпанита. У відновлювальному періоді показано: масаж, спеціальна лікувальна гімнастика, ритмічна електростимуляція. Для поліпшення провідності нерва призначають 0,02 г дибазолу 3 рази в день, ін’єкції тіаміну, ціанокобаламіну, прозерину, галантаміну. При неповному змиканні століття, щоб уникнути захворювання рогівки необхідно систематично закопувати сульфацил-натрію (альбуцид-натрій) і носити захисну пов’язку.

При своєчасному лікуванні через 3-4 тижнів парез лицьової мускулатури може повністю ліквідуватися. У ряді випадків хвороба приймає затяжний перебіг.

Поразка нервів верхніх і нижніх кінцівок частіше усього обумовлено травмою.

Неврит променевого нерва характеризується виникненням периферичного паралічу розгинальних м’язів руки зі зниженням п’ястно-променевого і випаданням разгибательного ліктьового рефлексів. Хворий не може розігнути кисть і пальці, відвести великий палець, повернути вгору долонну поверхню кисті витягнутої руки (рис. 2). При високому пошкодженні нерва не вдається розігнути передпліччя. Чутливість майже не порушена.

Найбільш характерним симптомом цього невриту є звисання кисті. Якщо хворому запропонувати витягнути руки вперед, то кисть на боці ураження буде звисати вниз (рис.3), хворий не може розігнути кисть і пальці.

за Причиною виникнення даного захворювання зазвичай є травми передпліччя. Ураження променевого нерва зустрічається частіше тому, що цей нерв легко піддається здавлення в середньому відділі плеча, де він огинає плечову кістку, переходячи з внутреннезадней поверхні її на зовнішньо передню.

Здавлення нерва може відбуватися у сні, коли витягнута рука лежить на твердому предметі і підкладена під голову сплячого.

Неврит ліктьового нерва проявляється периферичним паралічем згинальної кисті, із-за чого неможливо приведення пальців і згинання їх в основних і в дистальних фалангах IV, V пальців (рис. 4).

З-за атрофії піднесень великого пальця і мізинця і дрібних м’язів кисті вона набуває форму «пазуристою». Знижується чутливість по ліктьовий поверхні передпліччя і кисті.

Найчастіше неврит ліктьового нерва розвивається внаслідок компресії нерва в області ліктьового суглоба, що виникає у осіб, що в процесі роботи спираються ліктями про верстат, стіл, верстак і навіть на підлокітники крісла при тривалому сидінні в ньому. Клінічна картина невриту ліктьового нерва: кисть звисає, відсутня супінація передпліччя, порушується функція міжкісткових м’язів кисті, у зв’язку з чим, пальці когтеобразно зігнуті («пазуриста кисть»), хворий не може брати і утримувати предмети (рис.5).

Наступає швидка атрофія міжкісткових м’язів пальців і м’язів долоні з боку мізинця; відзначається перерозгинання основних фаланг пальців, згинання середніх і нігтьових фаланг; неможливо відведення й приведення пальців. У такому положенні відбувається розтягнення м’язів, разгибающих передпліччя, і виникає контрактура м’язів, що згинають кисть, тому з перших годин ураження ліктьового нерва на кисть і передпліччя накладається спеціальна лонгета. Кисті надається положення можливого розгинання в променево-зап’ястковому суглобі, а пальцях — полусогнутое положення, передпліччя і кисть підвішуються на косинці в стані згинання в ліктьовому суглобі під кутом 80° в середньому фізіологічному положенні.

ЛФК призначається вже на 2-й день після накладання фіксуючої пов’язки з занять пасивною гімнастикою, гімнастикою у воді, масажем, а по мірі появи активних рухів — активної гімнастикою.

Неврит серединного нерва характеризується порушенням згинання великого пальця і II, III пальців у міжфалангових суглобах; рука не стискається в кулак (рис. 6). Відзначаються порушення чутливості в дистальних фалангах II і III пальців. Крім того, за порушення симпатичної іннервації спостерігаються сильний біль і трофічні розлади у вигляді набряку кисті, ціанозу, порушення росту волосся, нігтів, потовиділення.

Неврит малогомілкового нерва призводить до свисанию стопи, неможливість розгинання стопи і її пальців (рис. 7). Атрофуються м’язи передньої поверхні гомілки. Хворий не може стати на п’яту. Порушується чутливість в області зовнішнього краю гомілки, стопи і в її пальцях.

Неврит великогомілкового нерва призводить до порушення згинання стопи і пальців (рис. 8). Хворий не може стати на носок хворої ноги. Атрофуються м’язи задньої області гомілки. Зникає ахилові рефлекс. Відмічається гіпестезія в ділянці підошви стопи та задньої області гомілки, біль і вегетативно-трофічні розлади.

Для лікування хворих застосовують вітаміни, біостимулятори, прозерин, ЛФК, масаж і інші фізіотерапевтичні методи. При сильному болі показано голковколювання. У тих випадках, коли в результаті пошкодження променевого і малогомілкового нервів звисає кисть або стопу, необхідно вживати заходів для запобігання розтягування сухожиль і утворення контрактур (підвішування передпліччя і кисті на косинці, пов’язки, лонгети, ортопедичне взуття).

5. Поліневрит і поліневропатії

Поліневрит і поліневропатія характеризуються множинним ураженням периферичних нервів. Провідну роль в етіології цих захворювань відіграють інфекції (поліневрити) та інтоксикації (поліневропатії). Інфекційний поліневрит може бути первинним (вірусної етіології) і вторинним (ускладнює різні інфекційні (хвороби — грип, дифтерію та ін). Токсична поліневропатія може бути екзогенної (результат проникнення в організм токсинів з навколишнього середовища) та ендогенної (при захворюваннях нирок, печінки, підшлункової залози та інших органів).

Клінічно поліневрит і поліневропатія характеризується болем у кінцівках, парестезіями, порушенням усіх (видів чутливості за периферичним типом або по типу «шкарпеток і рукавичок», т. е. в дистальних відділах кінцівок. Розвиваються периферичні парези або паралічі. B цій же області відмічаються вегетативні розлади — зміна забарвлення, температури і вологості шкіри. Залежно від швидкості розвитку полиневритического синдрому розрізняють гострий, підгострий і хронічний перебіг захворювання. Описана симптоматика спостерігається при всіх видах поліневриту і поліневропатії, однак, кожен з них має деякі характерні особливості, зумовлені етіологією захворювання.

Первинний поліневрит вірусної етіології характеризується гострим початком, загальним нездужанням, підвищенням температури тіла. Захворювання зазвичай починається з парестезії, болі і слабкість в ногах, потім процес набуває, «висхідний» характер, поширюючись на нерви верхніх кінцівок і на черепні нерви, в першу чергу — бульбарні. При цьому змінюється голос, порушуються мова, ковтання, виникають розлади дихання і діяльності серця. Завдяки проведення реанімаційних заходів (штучної вентиляції легенів), хворі не гинуть, але процес поширюється на інші черепні нерви, розвивається параліч жувальних, мімічних і очних м’язів. Подібний варіант перебігу поліневриту називають висхідним параліч Ландрі. При сучасних методах лікування, що включають інтерферон, гамма-глобулін і реанімаційні заходи, захворювання може закінчитися одужанням.

Дещо інакше протікає первинний полірадікулоневрит Гійена — Барре (див. нижче). При цій формі поліневриту поряд з нервами уражаються корінці спинномозкових і черепних нервів, клінічно вона характеризується переважним ураженням проксимальних відділів кінцівок і черепних нервів, в основному лицьового. На висоті захворювання виникають периферичні паралічі м’язів плечового і тазового поясу, двосторонній параліч мімічних м’язів, біль, порушення чутливості. В спинномозкової рідини виявляють білково-клітинну дисоціацію. Перебіг захворювання сприятливий.

Синдром Гійєна-Барре — гостра, часто висхідна, переважно моторна невропатія, яка виникає після інфекції, травми або хірургічного втручання. Описані випадки захворювання Синдрому Гійєна-Барре після вірусної інфекції Епштейна-Бар, інфекційного гепатиту, інфекції ЦМВ, мікоплазми, ВІЛ і гастроентериту, викликаного Campylobacterjejuni. Проявляється демієлінізації проксимальних нервових волокон (корінців) і моноцитарній інфільтрацією; ймовірно, захворювання виникає через аутоімунної сенсибілізації периферичних нервів до миелину.

Клінічні прояви Синдрому Гійєна-Барре проявляються в появі частих міалгія і скарг на порушення чутливості (парестезії). М’язова слабкість швидко (протягом п’яти днів) прогресує, досягаючи максимуму у більшості хворих на 7-10-й день. Типові прояви захворювання: симетрична м’язова слабкість, втрата сухожильних рефлексів та відносно добре збережена чутливість. Зазвичай розвивається білатеральний лицьовий параліч. При одному з варіантів захворювання (синдром Міллера-Фішера) спостерігається офтальмоплегія, білатеральна слабкість мімічних м’язів і важка атаксія.

Діагностика. У спинномозковій рідині підвищений вміст білка, але або не міститься клітин, або їх кількість невелика (менше 10). Швидкість нервової провідності сповільнена.

Лікування та прогноз. 90% хворих повністю одужують. Лікування полягає в підтримуючої терапії, що включає часте вимірювання функціональної життєвої ємності легень з низьким порогом для інтубації та допоміжного дихання. Плазмаферез, якщо його проводити в перші 2 тижні захворювання, зменшити тяжкість і прискорить одужання. Такий же ефект дає внутрішньовенне введення IgG (2 г/кг 5 днів). Стійка м’язова слабкість спостерігається приблизно у 10% хворих. Терапія глюкокортикоїдами не дає ефекту.

Інфекційний поліневрит (polyneurifis irsfecfiosa).

Початок захворювання, як правило, гостре, по типу гострого гарячкового процесу, з підвищенням температури до 38-39°С, на тлі якого виникають болі в кінцівках.

У подальшому розвиваються слабкість і паралічі м’язів рук і ніг, порушення больової чутливості на кінцівках. Нервові стовбури різко болючі при обмацуванні. Зворотний розвиток симптомів протікає повільно.

Причина. В даний час більшість дослідників вважають найбільш поширеною причиною інфекційного поліневриту вірус.

Дифтерійний поліневрит (tpolyneurifis diphtherika)

При цьому вигляді множинного невриту, що розвивається на тлі перенесеної дифтерії, крім ураження периферичних нервів, страждають і нерви, що іннервують м’яке небо. У хворих порушується ковтання, спостерігається поперхіваніе (їжа потрапляє в ніс, гортань). Голос у таких хворих стає гугнявим. Крім того, іноді уражаються блукаючий або язикоглоткового нерв, що може викликати розлад дихання і зміна ритму серцевої діяльності. Рідше в процес втягується акомодаційний апарат ока, що призводить до порушення зору, затрудняющему читання. Дифтерійні поліневрити протікають довгостроково, до декількох місяців.

Алкогольний поліневрит (poiyneurifis aicoholica).

Ця форма захворювання розвивається повільно. Спочатку хворий відчуває швидку втому в ногах, болі в литкових м’язах, судорожне зведення пальців ніг. Потім хворобливі явища можуть наростати. При огляді відмічається болючість по ходу нервових стовбурів. Парези і паралічі частіше бувають у дистальних відділах ніг та стосуються м’язів, іннервіруемих малоберцовым нервом. Зазначена картина алкогольного поліневриту іноді супроводжується психічними порушеннями, вперше описаними видатним російським психіатром С. С. Корсаковим, які зводяться до різкого порушення запам’ятовування поточних подій. Так, наприклад, хворий не запам’ятовує імені лікуючого лікаря, забуває умови щойно заданої задачі, не може назвати місця знаходження, рік, число, час року і ін. При цьому хворий розповідає про події, які не відбувалися в дійсності (конфабуляция). Якщо у хворого з алкогольним полиневритом є зазначені розлади пам’яті, то це вказує на корсаковський психоз. Крім хронічного алкоголізму, велику роль у виникненні алкогольного поліневриту відіграє порушення обміну вітамінів, особливо тіаміну і нікотинової кислоти.

Виділяють поліневрити, що виникають при отруєнні миш’яком, свинцем, ртуттю, окисом вуглецю, а також авитаминозные поліневрити. При свинцевих поліневритах поряд з симптомами свинцевої інтоксикації (запаморочення, головний біль, свинцева кайма на яснах, білок в сечі, свинцева коліка) уражаються нерви верхніх кінцівок.

Для ртутного поліневриту характерно наявність стоматиту, тремтіння, атаксії.

Авитаминозные поліневрити пов’язані з нестачею або відсутністю в їжі нікотинової кислоти (пелагрі) або тіаміну (при бери-бери).

Як уже згадувалося в залежності від локалізації патологічного процесу в периферичній нервовій системі розрізняють радикуліт- поразка корінців спинномозкових нервів, ганглионит — спинномозкового вузла або його аналога — чутливого вузла черепних нервів і плескіт — нервового сплетення, утвореного передніми гілками спинномозкових нервів.

Радикуліт. Етіологія радикуліту різноманітна, однак провідну роль в його походженні грають дегенеративно-дистрофічні зміни хребетного стовпа. У зв’язку з вертикальним положенням людини його хребетний стовп, особливо нижнепоясничный і нижнешейный відділи, піддаються значним перевантаженням, які призводять до передчасного зношування хрящової тканини міжхребцевих дисків. Диски складаються з драглистого ядра і фіброзного кільця. Під впливом значних навантажень або вікових змін пульпозне ядро висихає, руйнується і починає випинатися, а потім випадає через тріщину в фіброзному кільці (грижа міжхребцевого диска). В тілах суміжних хребців при цьому виникають реактивні зміни у вигляді кісткових розростань по їх краях.

Зазначені зміни являють собою остеохондроз з супутнім йому спондилоартрозом. На рентгенограмах при цьому відзначаються зміни конфігурації хребетного стовпа, деформація замикаючих пластинок тіл хребців, зсув тіл суміжних хребців, зменшення міжхребцевої щілини. Грижі міжхребцевих дисків надають патологічний вплив на навколишні тканини, в тому числі на корінці та їх судини.

У клінічній практиці найбільш часто зустрічається попереково-крижовий радикуліт, характеризується переважним ураженням V поперекового і крижового корінців.

Захворювання може розвиватися поступово або гостро. В останньому випадку провокуючим фактором є незручне рух, підняття тяжкості і т. п. Основний симптом захворювання — біль у попереково-крижовій ділянці, яка може поширюватися вздовж однієї або обох ніг по задненаружной поверхні. Вона супроводжується обмеженням рухливості і викривленням хребетного стовпа, напругою довгих м’язів спини. З’являються симптоми натягу: Ласега (неможливість підняти розігнуту ногу лежачого на спині хворого через посилення болю), Нери (посилення болю при нахилі голови вперед), Дежеріна (посилення болю при кашлі, чханні). В області іннервації V поперекового — I крижового корінців порушуються всі види чутливості, знижується або зникає ахилові рефлекс.

Велике значення при лікуванні попереково-крижового радикуліту має правильне положення хребетного стовпа, тому рекомендується підкладати під матрац дерев’яний щит. Постіль хворого повинна бути твердою і рівною. Поряд із загальноприйнятими методами лікування захворювань периферичної нервової системи застосовують скелетне витягування, у тому числі підводне.

Плексит — ураження нервового сплетення, що може виникнути внаслідок травми, інфекції, інтоксикації та інших причин.

Найчастіше зустрічається плечовий плексит. Розрізняють два типи плечового плекситу — верхній та нижній.

Верхній тип, або параліч Дюшенна — Ерба, характеризується болем, порушенням рухів, парестезіями і атрофією м’язів в області плечового суглоба.

При нижньому типі плечового плекситу, або паралічі Дежерин-Клюмпке, зазначається параліч м’язів кисті і пальців, гіпестезія в дистальних відділах рук. Можуть зустрічатися одночасно обидва типи плечового плекситу — ураження всього сплетення.

Лікування таке ж, як і при ураженні периферичних нервів.

Ганглионит (оперізувальний лишай). Захворювання викликається нейротропним вірусом, близьких за своїми властивостями до вірусу вітряної віспи. Вірус вражає спинномозкові вузли або їх аналоги — чутливі вузли черепних нервів і ті ділянки шкіри, які вони іннервують. У чутливих вузлах розвивається запальний процес, який може поширюватися на нерви і корінці.

Ганглионит починається з симптомів загальної інтоксикації (головний біль, загальне нездужання, підвищення температури тіла) і болю в зоні іннервації ураженого ганглія. Вона може бути інтенсивною, нападоподібний. Через 2-3 дня в області біль з’являється почервоніння шкіри і утворюються папули, які переходять у везикули (пухирці, заповнені серозною рідиною). Вміст везикул часто нагноюються, утворюючи пустули, які покриваються скоринкою, відпадає через кілька днів. У зв’язку з тим, що при гангліоніт часто уражаються вузли грудного відділу, біль і высьщания носять оперізувальний характер (звідси назва «оперізувальний лишай»). При ураженні спинномозкових вузлів на іншому рівні біль та висипання поширюються на шию або вздовж кінцівок. З вузлів черепних нервів найчастіше уражається чутливий вузол трійчастого нерва, особливо та його частина, яка пов’язана з очноямкову нервом. Тому висипання з’являються на шкірі лоба, верхнього століття, спинці носа, шкірі переднього відділу волосистої частини голови та на оболонках ока. Поява бульбашок на рогівці може закінчитися кератит і сліпотою. При оперізувальному лишаї іноді спостерігаються нерізко виражений менінгеальний синдром і віддалені симптоми ураження нервової системи. У літніх людей, що перенесли оперізувальний лишай, тривалий час відзначається біль (постгерпетична невралгія).

Лікування включає засоби, що застосовуються при вірусних захворюваннях нервової системи, в тому числі дезоксирибонуклеазу. Місцево (на область висипань) призначають теброфеновую або флореналевую мазь.

Список літератури

1. Коган О. Р. Найдин Ст. Л. Медична реабілітація в неврології і нейрохірургії. — М. Медицина, 1988. — 301 с.

2. Мошков Ст. Н. Лікувальна фізична культура в клініці нервових хвороб. — М. Медицина, 1981. — 287 с.

3. Морозов Р. В. Ромасенко Ст. А. Нервові і психічні хвороби з основами медичної патології. — М. Медицина, 1976. — 329 с.

4. Морозов Р. В. Ромасенко Ст. А. Нервові хвороби. — У кн. Нервові і психічні хвороби з основами медичної патології. — М. Медицина, 1976, с. 67 — 68, 81 — 88.

5. Патогенетичний руховий режим при захворюваннях нервової системи / Дубенко Е. Р. Браславець А. Я. та ін; Під ред. О. Р. Дубенко та А. Я. Браславца. — К. Здоров’я, 1983. — 104 с.

Короткий опис статті: захворювання нервової системи

Джерело: Основні захворювання периферичної нервової системи

Також ви можете прочитати